БАНКІВСЬКЕ ПРАВО

Анотація дисципліни

«Банківське право»
(назва дисципліни)

Обсягдисципліни, годин (кредитів ЄКТС):120(4).

Мета дисципліни:

Метоюкурсу «Банківське право» є підготовка фахівця-юриста, який володіє основами чинного законодавства про діяльність банківської системи, товарних і фондових бірж та ринку цінних паперів в Україні; розуміє правові основи банківських операцій та їх вплив на економічні процеси в області грошового обігу, стимулювання виробництва, створення необхідних умов для реалізації товарів, підвищення ефективності відтворення в цілому.

Завдання дисципліни:

– визначення та обґрунтування необхідності поглибленого вивчення теорії банківського права, засобів правового регулювання різноманітних процесів у банківській сфері;
– формування у студентів розуміння законодавчих та економічних передумов становлення та розвитку банківської діяльності в незалежній Україні;
– вивчення основних положень та вимог нормативно-правової бази регулювання банківських правовідносин;
– набуття вмінь щодо використання норм банківського права під час аналізу практичних ситуацій;
– уяснення теоретичних та практичних питань правового регулювання розрахункових, кредитних, валютних відносин та операцій із цінними паперами.

Попередні умови для вивчення даної дисципліни:

“Банківське право” має міждисциплінарний характер на основі дисциплін “Бюджетне право”, “Фінансове право”.

Навчальні цілі дисципліни полягають у формуванні у студентів:інтегративної компетентності:

• загальне розуміння банківської системи: студент повинен мати глибоке розуміння структури та функціонування банківської системи, включаючи різні види банків, їх ролі та взаємовідносини;
• нормативно-правове регулювання: здатність розуміти та аналізувати нормативно-правові акти, що стосуються банківської сфери, включаючи законодавство про банки, фінансові установи та операції;
• фінансовий аналіз та ризик-менеджмент: розуміння фінансових аспектів банківської діяльності, включаючи аналіз фінансових звітів банків, оцінку ризиків та прийняття рішень для їх управління;
• клієнтські відносини та конфіденційність: здатність взаємодіяти з клієнтами банку, дотримуючись принципів конфіденційності та етики, а також розуміння прав та обов’язків сторін у банківських відносинах;
• правова підтримка бізнесу: знання та розуміння специфіки юридичної підтримки банківського бізнесу, включаючи укладення контрактів, врегулювання спорів та виконання правил відповідно до законодавства;
• міжнародний аспект: розуміння міжнародних аспектів банківського права, так як сучасний банківський бізнес може перетинати національні кордони;
• критичне мислення та розв’язання проблем: здатність критично мислити, аналізувати ситуації та розв’язувати проблеми, що виникають у банківському праві.

загальних компетентностей:

• розуміння принципів банківської системи:знання основних елементів банківської системи, ролі банків та інших фінансових установ у економіці;
• знання нормативно-правового середовища: розуміння законодавства та нормативно-правових актів, що регулюють банківську діяльність, включаючи закони, постанови та регулятивні вимоги;
• фінансовий аналіз:вміння читати та аналізувати фінансові звіти банків, оцінювати їх фінансовий стан та стійкість;
• розуміння фінансових операцій:знання про основні фінансові операції та інструменти, які використовуються в банківському секторі;
• клієнтські відносини:вміння взаємодіяти з клієнтами, надавати юридичну підтримку та дотримуватися етичних стандартів у банківських відносинах;
• ризик-менеджмент:здатність оцінювати та управляти ризиками, пов’язаними з банківською діяльністю, враховуючи юридичні аспекти;
• розв’язання спорів:вміння вирішувати конфлікти та спори, які можуть виникнути в банківських відносинах, відповідно до чинного законодавства;
• знання міжнародних аспектів:розуміння міжнародних аспектів банківського права, особливостей транскордонних операцій та взаємодії з міжнародними фінансовими інституціями;
• інтеграція правових і фінансових аспектів:здатність поєднувати юридичні знання з фінансовими реаліями для ефективного вирішення завдань та проблем в банківській сфері.

фахових компетентностей:

• розуміння структури банківської системи:здатність описати основні елементи та структуру банківської системи, включаючи комерційні та центральні банки.
• знання правових аспектів банківської діяльності:розуміння основних правових норм, що регулюють банківські операції, таких як вклади, кредити, гарантії та інші фінансові операції.
• вміння аналізувати та застосовувати законодавство:здатність виокремлювати і визначати важливі аспекти законодавства, які стосуються банківського сектора, та застосовувати їх на практиці.
• оцінка ризиків в банківській діяльності:знання про правові аспекти ризик-менеджменту в банківській сфері, включаючи визначення та управління ризиками.
• дотримання етичних стандартів:здатність визначати та дотримуватися етичних принципів у банківській сфері, зокрема щодо конфіденційності і обов’язкових дій.
• правове обгрунтування рішень:вміння аргументовано обгрунтовувати рішення на основі вивчення та розуміння банківського права.
• знання міжнародного банківського права:розуміння основ міжнародного банківського права та його впливу на національне законодавство.
• застосування практичних аспектів:вміння застосовувати теоретичні знання в практичних ситуаціях, включаючи укладення контрактів, розроблення юридичних документів та вирішення конфліктів.
• поняття про відповідальність в банківському праві:розуміння юридичних аспектів відповідальності банків та клієнтів за порушення умов угод та стандартів.

Програмні результати навчання:

Вступ до банківського права:

• визначення основних термінів і понять в галузі банківського права;
• історія та розвиток банківського законодавства.

Основні принципи банківської діяльності:

• довідкова інформація про банківські установи та їх види;
• правові аспекти банківських послуг та операцій.

Нормативно-правова база:

• акти законодавства, що регулюють банківську справу;
• взаємодія банківського права з іншими галузями права.

Захист прав та інтересів сторін:

• зобов’язання банків перед клієнтами та їх права;
• права та обов’язки клієнтів у банківських відносинах.

Правова відповідальність в банківській справі:

• відповідальність банків перед клієнтами та третіми сторонами;
• санкції та штрафи за порушення банківського законодавства.

Міжнародне банківське право:

• взаємодія банківських установ з іноземними партнерами.
• міжнародні стандарти та угоди в галузі банківського права.

Програмні результати навчання можуть включати здатність студентів:

• розуміти основні принципи та норми банківського права;
• застосовувати правові норми до конкретних ситуацій в банківській сфері;
• аналізувати та оцінювати правові ризики в банківській діяльності;
• розвивати навички роботи з нормативно-правовими актами та їх інтерпретацію.

В результатівивченнядисципліни студент повинен

 

знати:

• – місце банківського права в системі права України, його зв’язок з іншими галузями, зокрема з фінансовим, конституційним, адміністративним та цивільним;
  – правову основу створення та функціонування банківської системи України;
  – подвійну правову природу та повноваження Національного банку України у сфері банківської діяльності;
  принципи організації та діяльності комерційних банків;
  – основи правового регулювання операцій щодо банківських рахунків, розрахунково-касових і кредитних операцій, операцій з цінними паперами та особливості валютних операцій комерційних банків;
  – види санкцій Національного банку України, що застосовуються до комерційних банків за порушення банківського законодавства.

 

уміти:
– вільно користуватися нормативним матеріалом з теми курсу та застосовувати його у конкретних ситуаціях;
– аналізувати та застосовувати норми банківського права;

– правильно тлумачити юридичні факти банківського права та застосовувати на практиці отримані знання;
– вирішувати задачи з банківського права;

– шукати, відбирати, аналізувати та застосовувати нормативно-правові акти для вирішення конкретних питань юридичного характеру у своїй професійній практичній діяльності.

Змістдисципліни (тематика):
“Банківське право”

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1.

Історичний розвиток, поняття, предмет, об’єкт та система Банківського права.

Тема 1. Історичний підхід до банківської справи.

Історія розвитку банківської справи тісно пов’язана з історією діяльності банків та виникненням грошей. На жаль, немає достовірних відомостей про виникнення перших кредитних установ та характер здійснюваних ними позичкових операцій. Однак історичні дані свідчать, що перші банківські операції з обміну грошей існували ще за дві тисячі років до нашої ери у Стародавній Греції (IV ст. до н.е.), у Стародавньому Вавилоні (VI ст. до н.е.), у Стародавньому Єгипті та Римі.

Певний інтерес становить етимологія слова “банк”. Термін “банк” походить від італійського “banco” й означає “конторка”, “стіл”, за яким здійснювався обмін грошей. Французьке слово “bangue” означає “скриня”, тобто вказує на функцію збереження чогось цінного.

Багатьма мовами світу слово “банк” завдяки його єдиним кореням має аналогічне значення: bank (англ., нім.), banco (італ., ісп.), bangue (фр.). В українській мові це слово почало вживатися давно за посередництвом французької мови.

За свідченням істориків, перші кредитні операції здійснювалися у Стародавньому Вавилоні, де не тільки обмінювались, гроші однієї держави на гроші іншої, а й практикувалося прийняття вкладів та видання по них певних відсотків. Зародилася і подальшого розвитку банківська справа набула в Стародавній Греції (Елладі), де організацію банківської справи було закладено понад дві з половиною тисячі років тому у давньогрецьких містах на узбережжях Середземного, Егейського і Чорного морів. Починаючи з VI ст. до н.е., кілька сотень грецьких міст та їхніх колоній карбували власні монети, вели жваву торгівлю, розвивали грошово-кредитні відносини. Однак інтенсивна торгівля, що велася з використанням різних монет, які карбувалися як державами, так і містами, зумовила виникнення таких учасників торгових операцій, які б розбиралися у монетах, що були в обігу. За цих умов виникла така професія, як міняйли, які розкладали монети на спеціальному столі (від грец. “trapeza” — трапедза) і перевіряли їх якість. Звідси грецька назва — міняйли-трапедзити. Спочатку трапедзити займалися обміном грошей однієї монетно-вагової системи на іншу й перевіряли їх якість, а пізніше здійснювали інші грошові операції. До трапедзи можна було внести коротко-або довгостроковий вклад. Трапедзит здійснював грошові перекази в інші міста, позичав гроші під відсотки, за певну платню зберігав цінності й документи, укладав різноманітні угоди від імені свого клієнта. На кінець V ст. до н.е. трапедза — лавка міняйли, де працювали кілька осіб, перетворилася на прототип сучасного банку.

 

Тема 2.Історія виникнення грошового обігу.

Грошовий обіг античного світу, торговельні угоди між полісами Греції та Босфору, діяльність трапедз і трапедзитів поширилась і на південні землі сучасної України завдяки жвавій торгівлі Афін із Босфорським царством, яке розташувалося на Керченському та Таманському півостровах (Північне Причорномор’я).

Історія розвитку банківської справи Нового часу пов’язана з розвитком виробничих і торговельних відносин і започаткована у Середземноморській Європі, особливо на півночі Італії. Зародження діяльності банкірів і відповідно банківської діяльності почалося у XII ст. Розвиток в Італії банківської діяльності і поява перших банкірів пояснюється тим, що ця територія була на перехресті торговельних шляхів, через які європейські держави мали можливість підтримувати зв’язок з різними частинами світу, а це сприяло розвиткові торгівлі грошового обігу. На той час відродилася професія міняйли, які займалися під час купівлі-продажу обміном різних монет і здійснювали інші грошові операції.

Пізніше банківська справа поширилась на Північну Європу. В XIII ст. кілька італійських міняйл (із Ломбардії) влаштувалися в Лондоні і почали пропонувати свої послуги комерсантам.

В Європі виникнення банківської справи і поява перших лихварів пов’язано з князівськими дворами і торговими домами пізнього середньовіччя. Утримання князівських дворів у розкоші, марнотратство, необхідність мати регулярну армію зумовлювало дедалі зростаючу потребу у фінансах. Князі були готові для цього залізти в борги, проте щодо християн діяла “канонічна заборона на стягнення відсотка”. Гроші вважали “не урожайними”, а нарахування відсотка — лихварством і за це накладались великі штрафи. Цю нішу заповнили євреї, для яких у багатьох країнах існували обмеження щодо зайняття ремеслами. Євреї ставали посередниками при дворах, добували для князів необхідні гроші. Звідси поява перших приватних банкірських домів, які часто перебували у власності євреїв.

Крім того, поширювачами банківської справи в Європі стали великі та іноземні комерсанти, які як торгові банкіри до додатку до своїх торгових угод здійснювали також операції з обміну грошей та укладали банківські угоди. Згодом банківські операції комерсантів стали їх основною справою.

 

Тема 3 . Предмет курсу,мета завдання Банківського права.

Поняття банківського права.

Банківське право — це сукупність правових норм, що регулюють порядок організації та діяльності банків України, їх взаємовідносини з клієнтами (юридичними й фізичними особами), що обслуговуються банками, а також порядок здійснення банківських операцій. В Україні банківське право не є самостійною галуззю права, тому що відсутні характерні лише їй предмет і метод регулювання суспільних відносин.

Предметом банківського права є суспільні відносини, що виникають у процесі банківської діяльності, зокрема відносини, що регулюють принципи організації та діяльності банків та порядок здійснення ними банківських послуг. Метод правового регулювання банківської діяльності є дещо неоднорідним. З одного боку, використовується метод владних приписів, що властивий адміністративному праву, — інтереси держави представляють органи, наділені нею владними повноваженнями (Кабінет міністрів України, Національний банк України (НБУ). Існують також владні відносини між НБУ і комерційними банками. З другого боку, відносини банків з клієнтурою базуються на юридичній рівності сторін, тобто застосовується цивільно-правовий метод регулювання суспільних відносин.

Банківському праву властиві обидва вказані методи, оскільки завдяки першому держава прямо й безпосередньо регулює поведінку суб’єктів цих відносин, а другому — встановлює тільки межі для самостійного врегулювання взаємовідносин суб’єктів. Зазначений метод правового регулювання як спосіб впливу на свідомість і волю людей визначає поведінку суб’єктів у регулюванні банківських суспільних відносин.

Правові норми, що регулюють банківські відносини, містяться насамперед як у загальних, так і у спеціальних, присвячених регулюванню тільки банківських відносин, нормативних актах. До них відносяться Конституція України, закони й постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, постанови, положення та інструкції НБУ та Міністерства фінансів України, статути банків та ін.

 

 

Тема4. Об’єкт вивчення Банківського права.

Наука банківського прававивчає правове регулювання банківських відносин. У зв’язку з цим виникає питання про те, яке місце займає наука про банківське право в системі російського правознавства.

Відповідь на це запитання дозволяє зрозуміти сутність та роль науки банківського права у вивченні правового регулювання банківських відносин, її предмет і методологію, її можливості у вдосконаленні банківської системи та банківської діяльності.

Право і держава – складні соціальні системи, які складаються з безлічі різних за якістю і рівнем підсистем. Кожна з цих підсистем має свої взаємопов’язані з загальною системою цілі, структуру та функції. В кінцевому рахунку, всі вони повинні бути підпорядковані інтересам нормального життя громадянського суспільства.

З цієї точки зору і право і держава, а також публічний статус структур громадянського суспільства, – усі вони є загальним об’єктом дослідження для всіх юридичних наук, причому кожна з них вивчає какой-то свій певний компонент у цьому загальному для правознавства об’єкті. Цей компонент є предметом вивчення для юридичної науки. Така спеціалізація об’єктивно необхідна. Вона відображає закономірності об’єкта і відповідає методології вивчення держави і права.

Згідно з усталеною в теорії права і держави схемою всі юридичні науки поділяються на три великі групи:

а) теорія та історія держави і права, історія політичних і правових вчень;

б) галузеві юридичні науки;

в) спеціальні та прикладні юридичні науки.

 

Змістовний модуль 2.

Банківська система України

Тема 5. Поняття банківських правовідносин, їх особливості та види.

Банківські правовідносини — це врегульовані нормами права відносини, які виникають у сфері банківської діяльності, а саме у процесі управління банківською системою, здійснення таких операцій, як приймання вкладів (депозитів) від юридичних та фізичних осіб, відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, а також здійснення інших операцій на підставі виданої Національним банком України ліцензії або окремого дозволу.
Як ми вже з’ясували, банківські правовідносини за своєю правовою природою можуть бути адміністративними, фінансовими, цивільними або господарськими. Враховуючи неоднорідність банківських правовідносин, вони мають як певні спільні ознаки, так і відмінні ознаки.

Так, до спільних ознак банківських правовідносин можна віднести:

1) виникнення їх у сфері банківської діяльності;

2) однією стороною банківських правовідносин завжди є фінансовий посередник — центральний банк держави чи інший банк, або небанківська фінансова установа.

Щодо відмінних ознак фінансових, адміністративних, цивільних чи господарських відносин, необхідно враховувати, що для кожної групи таких правовідносин є характерними ознаки, які притаманні відповідним галузевим правовідносинам. Так, якщо це банківські відносини фінансово-правового характеру, для них характерні такі ознаки, як виникнення у сфері фінансової діяльності Національного банку України, владно-майновий характер. На відміну від зазначених відносин, банківські правовідносини цивільно-правового характеру характеризуються рівністю сторін (тобто є диспозитивними).

Як і будь-які правовідносини, банківські правовідносини складаються з таких основних елементів, як суб’єкти, об’єкт та зміст банківських правовідносин.

Необхідно зазначити, що визначення кола суб’єктів банківських правовідносин є дискусійним у юридичній науці. Зокрема, досить часто до обов’язкових суб’єктів зазначених правовідносин відносять лише банки. Наприклад, О. О. Качан в залежності від суб’єктного складу виділяє такі банківські правовідносини:

1) між банками та клієнтами;

2) між двома комерційними банками з приводу здійснення банківських операцій;

3) між Національним банком та комерційними банками;

4) між комерційними банками з приводу створення союзів, асоціацій та інших виробничих утворень — членські правовідносини;

5) між Національним банком та урядом — відносини взаємного представництва;

6) між Національним банком та органами представницької та виконавчої влади — призначення та звіт.

 

Тема 6. Поняття банківської системи та її види.

Банківська система — складова фінансової системи країни, що підпадає під загальний вплив економічних законів, які діють у громадянському суспільстві. Вона є внутрішньо організованою, взаємопов’язаною, має загальну мету та завдання.

Банк має свою специфіку, передусім у тому, що він діє у сфері обміну, а не виробництва. За своєю природою банки пов’язані з грошовими і кредитними відносинами. Саме на їх базі й утворилося таке об’єднання як банк, що в цілому можна визначити як систему особливих підприємств, продуктом яких є кредитна справа. Головним у діяльності банку, його основою, можна вважати організацію грошово-кредитного процесу.

Сучасні кредитно-банківські системи, у т. ч. банківська система України, мають складну структуру. Якщо за основу класифікації прийняти характер послуг, що надаються клієнтам, то можна вирізнити найважливіші елементи сучасної банківської системи України ст. 4 Закону України “Про банки і банківську діяльність”: НБУ; інші банки.

 

Тема 7.   Поняття та ознаки, Класифікація комерційного банку.

Тема 8 Правові засади створення та державної реєстрації банків.Правові засади реорганізації та ліквідації банків. Структура комерційних банків.

Змістовний модуль 3. 

Національний Банк України

 

Тема 9.Правовий статус НБУ.

Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України “Про Національний банк України”та іншими законами України.

Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених Законом України “Про Національний банк України”випадках – також за рахунок Державного бюджету України.

Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об’єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні.

Тема 10 – 11  Функції  НБУ.

Основна функція

Відповідно до Конституції Україниосновною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі.

Національний банк у межах своїх повноважень сприяє стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цінової стабільності.

Національний банк також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримуює економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цінової стабільності та стабільності банківської системи.

Інші функції

 1)   відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2)   монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує готівковий грошовий обіг;

3)   виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

4)   встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5)   організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6)   регулює діяльність платіжних систем та систем розрахунків в Україні, визначає порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7)   визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює та забезпечує безперервне, надійне та ефективне функціонування, розвиток створених ним платіжних та облікових систем, контролює створення платіжних інструментів, систем автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

8)   здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі;

9)   здійснює погодження статутів банків і змін до них, ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках, веде Державний реєстр банків, Реєстр аудиторських фірм, які мають право на проведення аудиторських перевірок банків;

10) веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

11) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

12) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

13) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

14) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервівта здійснення операцій з ними та банківськими металами;

15) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

16) організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

17) реалізує державну політику з питань захисту державних секретіву системі Національного банку;

18) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

19) визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;

20) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України;

21) здійснює методологічне забезпечення з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю;

22) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

23) визначає порядок здійснення в Україні маршрутизації, клірингу та взаєморозрахунків між учасниками платіжної системи за операціями, які здійснені в межах України із застосуванням платіжних карток, емітованих банками-резидентами;

24) створює Засвідчувальний центр для забезпечення реєстрації, засвідчення чинності відкритих ключів та акредитації центрів сертифікації ключів, визначає порядок застосування електронного підпису, у тому числі електронного цифрового підпису в банківській системі України та суб’єктами переказу коштів;

25) видає ліцензії небанківським фінансовим установам, які мають намір стати учасниками платіжних систем, на переказ коштів без відкриття рахунків та відкликає їх відповідно до законодавства;

26) веде реєстр платіжних систем, систем розрахунків, учасників цих систем та операторів послуг платіжної інфраструктури;

27) здійснює нагляд (оверсайт) платіжних систем та систем розрахунків.

 

Тема 12. Рада НБУ. Правління НБУ

Відповідно до статті 8 Закону України “Про Національний банк України” керівними органами Національного банку є Рада Національного банку України та Правління Національного банку України.
Склад, порядок формування та повноваження Ради Національного банку України
Слід зазначити, що органи, аналогічні за своїми повноваженнями Раді Національного банку, існують у багатьох інших державах. Зокрема, у Німеччині існує відповідна їй за функціями Рада центральних банків, в Японії — Комітет визначення монетарної політики, в Австрії — Рада директорів, у США — Рада керуючих. Є подібні органи в центральних банках інших країн. Відрізняються вони між собою складом та порядком формування, обсягом функцій та повноважень, проте характерними для усіх є принципи функціонування, згідно з якими зазначені утворення визначають лише основні, глобальні питання діяльності центральних банків, не втручаючись у їхню оперативну діяльність.
До складу Ради Національного банку входять члени Ради Національного банку, призначені Президентом України та Верховною Радою України. Голова Національного банку, який призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України, входить до складу Ради Національного банку за посадою.
Членом Ради Національного банку може бути громадянин України, який має вищу економічну чи фінансову освіту або науковий ступінь у галузі економіки та фінансів і при цьому має досвід постійної роботи в органах законодавчої влади, або на керівних посадах центральної виконавчої влади, або банківській установі, чи наукової роботи за фінансовою чи економічною тематикою.
Президент України та Верховна Рада України призначають по сім членів Ради Національного банку.

Змістовний  модуль 4.

Правове регулювання кредитних операцій банку

Тема 13. Кредитні правовідносини, їх елементи, принципи.

Підприємства, організації в процесі господарської діяльності часто відчувають потребу у власних обігових коштах, яка може бути задоволена за допомогою кредиту банку. Банківським кредитом покриваються як тимчасові, так і постійні потреби в додаткових обігових коштах. Відносини, що виникають між банками і клієнтами з метою одержання ними банківського кредиту, регулюються нормами права і називаються кредитними правовідносинами.

Можна визначити, що банківські кредитні правовідносини — це правовідносини, за яких позичальник зобов’язується повернути у встановлений строк позичкодавцю — кредитній установі одержану від нього таку саму суму грошей з відсотками.
Кредитні правовідносини, як і решта правових відносив, передбачають наявність таких елементів, як суб’єкти, об’єкт і зміст.
Суб’єктами кредитних правовідносин можуть виступати з боку позичкодавця — лише кредитні установи, а з боку позичальника — підприємства, організації, громадяни. Об’єктом кредитних правовідносин є гроші в безготівковій формі або готівкою. Крім грошей, об’єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких надана відстрочка (ст. 36 Положення НБУ “Про кредитування”). Отже, незалежно від форми надання кредиту — в грошовій або товарній — він має грошову природу і визначається вартісним характером. Під змістом кредитних правовідносин розуміються права й обов’язки їх суб’єктів. Зміст банківських кредитних правовідносин знаходить основне виявлення в принципах кредитування, до яких належать: забезпеченість, строковість, платність, повернення кредиту та цільовий характер його використання.
Принцип забезпеченості кредиту має за мету захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Кредити надаються під конкретні товарно-матеріальні цінності та витрати виробництва і забезпечуються заставою цих цінностей або продукцією, що надходить у заставу у міру її випуску. Крім матеріального забезпечення, гарантією повернення кредиту можуть бути також цінні папери: акції, облігації, страхові поліси, векселі; гарантії та поруки платоспроможності юридичних і фізичних осіб тощо. Важливе значення для забезпеченості кредиту має також неустойка (штраф, пеня) страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту. Спосіб забезпечення кредиту передбачається в кредитному договорі.
Принцип строковості означає, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк. Конкретний строк повернення кредиту залежить від цілей кредитування, розміру кредиту, платоспроможності позичальника. Установи банків можуть надавати відстрочку повернення кредиту, стягуючи за це підвищений відсоток. Від дотримання принципу строковості кредиту залежить нормальне забезпечення підприємств коштами і можливість надання нових кредитів, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички. При порушенні строків повернення і наявності прострочених позичок нові кредити підприємствам не надаються.
Платність кредиту означає, що банк вимагає не тільки повернення одержаної позички, а й сплати певного відсотка за користування нею. Розмір відсоткових ставок, що встановлюється комерційними банками, залежить від різних факторів: строку й виду кредиту, ступеня його ризику для банку; темпів інфляції, попиту на кредит з боку підприємств; структури кредитних ресурсів конкретного банку, облікової ставки тощо. Платність кредиту має стимулюючий вплив на комерційний розрахунок, його впровадження і зміцнення.

Тема  14.  Кредитний договір.

Кредитний договір є різновидом договору позики. На це, зокрема, вказує норма ч. 2 ст. 1054 ЦК, яка поширює на відносини за кредитним договором положення § 1 гл. 71 ЦК, що регулює позику, зі специфічними ознаками, притаманними суто інституту кредитування, встановленими § 2 зазначеної глави ЦК, а також іншими нормативними актами.

Поняття кредитного договору

Згідно зі ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Характеристика кредитного договору

1. Предметом кредитного договору є винятково грошові кошти, що надаються позичальнику на умовах, визначених у договорі. Це відрізняє кредитний договір від договору позики, предметом якого можуть бути як грошові кошти, так і речі, визначені родовими ознаками.

Класифікація кредитів за предметом відповідного договору, що міститься в п. 1.11 ст. 1 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” і передбачає надання фінансових, товарних, інвестиційних податкових кредитів та кредитів лід цінні папери, що засвідчують відносини позики, не змінює уявлення про предмет кредитного договору як грошові кошти. Наприклад, підпункт 1.11.2 п. І. і І ст. 1 Закону визначає товарний кредит як товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах договору, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент. Проте предметом кредитного договору в цьому разі є не товари, а опосередковано грошові кошти, які повинні бути сплачені за них, проте в силу кредитного договору сплачуються отримувачем товарів (позичальником) на умовах відстрочення або розстрочення платежу.

Грошові кошти можуть надаватися у кредит як у безготівковій, так і готівковій формі з обмеженнями, установленими законодавством. Так, наприклад п. 1.1 Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позика іноземній валюті нерезидентам, затв. постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 р. № 270, містить застереження про можливість одержання означених кредитів лише в безготівковій формі.

 

Тема  15.  Оцінка банком платоспроможності позичальника

Вимоги до формування обов’язкових резервів визначені Положенням НБУ “Про порядок визначення та формування обов’язкових резервів для банків України”, затвердженим постановою від 21 квітня 2004 р. № 172і. Обов’язковому резервуванню підлягають усі залучені банком кошти юридичних і фізичних осіб як у національній, так і в іноземній валюті, що зберігаються на поточних і вкладних рахунках, а також залучені кошти, що належать юридичним і фізичним особам та відображені в балансі банку на інших рахунках бухгалтерського обліку. Розрахунок суми резерву здійснюється відповідно до встановленого Національним банком нормативу обов’язкового резервування до зобов’язань щодо залучених банком коштів. Норматив обов’язкових резервів установлюється єдиним для всіх банків і може бути диференційованим залежно:

– від строку залучення коштів (короткострокові зобов’язання банку, довгострокові зобов’язання банку);

– виду зобов’язань у розрізі валют (національна, іноземна) (у тому числі в банківських металах).

Обов’язкові резерви формуються в національній валюті та зберігаються на кореспондентському рахунку банку в Національному банку в повній сумі на кінець звітного періоду резервування. Первинною функцією обов’язкових резервів є забезпечення ліквідності банку. Крім того, це надійний показник гарантування вкладів клієнтів, завдяки якому забезпечуються надійність та фінансова стійкість банку.

Тема 16. Види кредитів

Види робіт:Лекції, самостійна робота, ІДНЗ, практичні роботи, тести.

 

Форма підсумкового контролю: залік